Одеса. Іду через залізничний вокзал. Заходжу в другу касову залу. На зустріч прямують жінка з малим хлопчиком. З ними – великий рюкзак і валіза. Жінка зупиняється та звертається до мене

Іду через Одеський залізничний вокзал. Заходжу в другу касову залу. На зустріч прямують жінка з малим хлопчиком. З ними – великий рюкзак і валіза. Жінка зупиняється, і з дуже відчутним українським акцентом звертається до мене російською:

“Ізвінітє, а ви нє моглі би подсказать, гдє нам здєсь найті камєру схор…ой…збєрєженія? А то у нас пока нє получИлосЯ найтИ”.

– Звісно, можу. Це не складно, – відповідаю я: – повертаєте он у той прохід, потім прямо, вдовж адмінприміщень, побачите вихід в місто, минаєте його, проходите повз кафе, і відразу за ним – камера зберігання.

– Ох, як гарно. Дякую вам дуже.

– Будь ласка. Але ж розмовляйте українською – всі все чудово зрозуміють!

– Добре. Це ж я просто думала, що то Одеса, і все оцево.

– Так Одеса – це теж Україна.

– Я все розумію. І дякую вам ще раз.

– А ви, якщо не секрет, звідки?

– Зі Львова…

Аналогічна історія відбулася зі мною два тижні тому у Львові. Але є ключова відмінність. І полягає вона в тому, що гість міста Лева із Запоріжжя навіть не спробував перейти на українську. Хоча розмовляли ми близько 10 хвилин. От він навіть не подумав. Тобто “це ж Львів, і все оцево” йому по цимбалах. Він всюди гордо несе з собою свій “русскій язик”.

От, будь ласка: ми, україномовні – невпевнені, якісь зaляkaні, заkoмплeкcoвaні; і вони, зpocійщені (чи росіяни за самовизначенням) – абсолютно впевнені, часто навіть нaxaбні… Як кажуть в одному південному місті: “це дві великі різниці”. Серед нас тих, хто підлаштовуються “под большинство” значно більше, ніж серед них тих, хто підлаштовується “під більшість”.

По суті, невпевненим україномовним потрібно брати приклад з них! Так, я розумію, що це складно, бо за ними стоїть хоч і гнuла, але все ще сильна і небезпечна імпepія, а за нами – лише наші однодумці. Але потрібно “опірюватися”. Це дуже важливо. Якщо все залишиться так, як є зараз, уже скоро україномовні масово підлаштовуватимуться під них не лише в Одесі, Харкові чи Києві, а й значно західніше…

(Visited 1 times, 1 visits today)

Be the first to comment on "Одеса. Іду через залізничний вокзал. Заходжу в другу касову залу. На зустріч прямують жінка з малим хлопчиком. З ними – великий рюкзак і валіза. Жінка зупиняється та звертається до мене"

Leave a comment

Your email address will not be published.


*